При порівнянні систем Платонова і Полякова бачимо, що перші три рівні цих систем приблизно співпадають, а четвертий рівень системи Платонова корелює з сьомим рівнем системи Полякова. При цьому градація Полякова містить ще три додаткові рівні, що дозволяє більш детально проаналізувати рівень особистості та дати їй вичерпну характеристику.
Та головна перевага системи Полякова полягає у тому, що розглядається причинно-наслідкові зв'язки як закономірність, що властива усім системам.
4. Модель різнорівневих процесів розвитку систем
Позначимо причинні зв'язки за схемою, запропонованою для системного дослідження розвитку особистості Б.О. Ананьєвим [1, с.457], який виділяє причину і наслідок виникнення повторюваних структур відносин, а також етапів формування особистості.
Графічно цю ієрархію особистості можна зобразити у вигляді двох трикутників, з’єднаних вершинами, кожний з яких розділений горизонтальними лініями (Рис. 1). Загальна кількість рівнів – сім, рівень, який містить об’єднані вершини відповідає четвертому рівневі – перехідному. Розглянемо таку модель різнорівневих процесів розвитку людини.
Рис. 1. Причинно-наслідкова обумовленість у психосистемній ієрархії особистості.
Повторення на кожному рівні причинних зв'язків породжує закономірності, властиві різнорівневим системам: причина – наслідок (рис. 2а); об'єкт – взаємозв'язок – чи суб'єкт причина – перехідний процес – наслідок (рис. 2а, б); потрійний об'єкт – перехідний процес – потрійний суб'єкт (мал. 2б,у,м,д); 7 рівнів адаптації і 7 рівнів інтеграції (де 1-й і 7-й рівні – перехідні, мал. 2е,ж).
а. б. в. г. д. е.
Рис.2. Причинно-наслідкова схема, характеризує в психологічній системі наступні закономірності: а, б, в) троїстість; у, г) сім рівнів системи; г) ієрархічність; е) синергетичність; д, е) поетапне формування системи.
Таке зображення найкращим чином відображає ієрархічність систем, їх двоїстість, троїстість і семирівневість, як універсальну модель різнорівневих процесів розвитку людини.
Таким чином, психосистемні відносини – це причинно-наслідкові суб'єкт-об'єктні зв'язки, що формуються відносно одночасно як повторювані закономірності багаторівневого характеру, що виникають у просторі структурної організації елементів системи (у тому числі людини або соціальних об’єктів) і в часі їх поетапного адаптаційно-інтеграційного циклічного розвитку.
Виходячи з Рис 2 д, е стає можливим встановити характеристики 12-ти детермінант креативності як 12-ти психодинамічних типів темпераменту. При цьому алгоритм установлення властивостей 12-ти психодинамічних типів будується на основі причинності в психосистемних відносинах (Рис. 2).
Це положення і є основою процесу моделювання розвитку особистості, модель якої можливо визначити як знакову систему, що виникає на основі повторюваних закономірностей формування психосистемних відносин.
Таким чином, детермінування повторюваних закономірностей у психологічній системі суб'єкт-взаємозв'язок-об'єкт дозволить моделювати алгоритм формування особистості. А моделювання поетапного формування особистості на основі причинних зв'язків приведе до вибору спрямованості найбільш ефективного розвитку фахівця як частинки колективного організму.
Застосування системи психосистемних відносин В.А. Полякова дозволяє розглядати етику як сукупність правил поведінки, які є оптимальними з точки зору виконання державними службовцями їх професійної діяльності, а також соціально-філософське трактування культурно-гуманістичного призначення цієї професії, виходячи з вимог найкращого вияву кожного громадянина, найбільш ефективного розвитку держави та професійного росту самого державного службовця. Етичні принципи, таким чином, отримують обґрунтування та подальший постійний розвиток, перетворюючись з мертвих канонів приписів в живу і зрозумілу систему. Їх можна моделювати для кожного окремого службовця порівнево, враховуючи індивідуальні особливості особистості державного службовця.
Ф.Ніцше колись передбачав, що ми стоїмо на порозі «позаморальної» епохи, що основною цінністю вчинків стає їх безпричинність. Нема істинного, нема прекрасного, доброго, але є життя як мета, як засіб, як «воля до влади» заради влади. На жаль, філософ минулого століття вірно спрогнозував тенденцію, що нині набирає все більшу силу. Бездумне ставлення до своєї службової місії, викривлення пріоритетів, плутання службових і особистих цілей неминуче приводить до хаосу на тій чи іншій ділянці державної служби.
У наш час однією з головних проблем державного управління стали принципи «корпоративної» етики, яка перетворює посаду в самоціль, штовхає чиновників до використання у власних інтересах засобів, які їм довірили, і якими вони розпоряджаються. Ця деформація моральної свідомості виражається в байдужості державних службовців до соціального змісту, призначення і соціальних наслідків своєї службової діяльності, підміні загальнодержавних інтересів корпоративними, відомчими, а інколи і особистими. Однією з головних причин таких ситуацій є не повне усвідомлення системних принципів розвитку, принципів ієрархічної структури і взаємодії елементів системи державного апарату та зв’язку розвитку системи і її підсистем.
Тому, основою формування сучасної етики державного службовця можна назвати його «професійний» світогляд, який вибудовується на основі усвідомлення, суб’єктивізації мети, що ставиться перед ним як фахівцем, який визначає та реалізовує цілі і знаряддя державного управління.
5. Багаторівневі процеси службових взаємовідносин та державного управління
Системний підхід до професійної етики державного службовця дозволяє розкрити закономірності проходження багаторівневих та відносно одночасних процесів службових взаємовідносин та державного управління.
У системі службових відносин виділимо синергетичні та ієрархічні рівні.
Синергетичні зв’язки – кількісно однорівневі результативні зв’язки у сфері пізнаних суб’єктами явищ та зв’язків (здобутий за роки роботи професійний досвід, службові контакти, уміння управляти ситуацією). Синергетичні зв’язки встановлюються на рівні суб’єкт – суб’єкт, тобто, службовець – службовець однакового системного рівня. За своєю спрямованістю синергетичні зв’язки є горизонтальними.
Завдання формування синергетичного рівня – (рівень взаємодії: особистість – особистість): здатність людини проявляти і контролювати свої емоції, почуття, бажання, уміння контактувати, реагувати на зміни, відносини з іншими людьми, приводити у рівновагу неузгодженості, знаходити розв’язок конфліктів.
Синергетичні зв’язки здійснюються через узгодження цільових установок, мотивації праці, підвищення креативності колективу в цілому і кожного працівника у груповому прояві.
Ієрархічні зв’язки – якісні багаторівневі причинні зв’язки, непізнані або не проявлені явища, які є інтенцією розвитку суб’єктів в системних відносинах. Ієрархічні зв’язки встановлюються у вертикальній площині у категорії суб’єкт(и) – об’єкт (людина – колектив).
Завдання формування ієрархічних відносин – чітке розуміння цілі вищого рівня, або цілі надсистеми, бачення свого місця і ролі у виконання цієї цілі та знаходження важелів для найточнішого і найретельнішого її виконання.
Необхідність пізнання цілі розвитку вищої системи підтверджує відома теорема Геделя К., яка твердить: будь-яка достатньо сильна формально-логічна теорія містить такі твердження, які не можна ні довести, ні заперечити внутрішніми засобами цієї теорії. Таким чином, повинна завжди існувати більш потужна (загальна) логічна теорія, яка б дозволяла оцінити доцільність твердження меншої теорії як своєї підсистеми.
Страница 3 из 4
