Сербинська Тетяна, кандидат наук з державного управління
Нові тенденції в державному управлінні, що особливо яскраво виявляються в постсоціалістичних країнах, у тому числі, в Україні, зумовлюються демократизацією суспільства, переходом від централізовано-планової моделі господарювання до ринкової.
Це виявляється, зокрема, у гуманізації процесу державного управління, спрямованістю його в більшій мірі на людину, захисті її інтересів, повазі до волевиявлення.
У постсоціалістичних країнах, що постали на теренах колишнього СРСР до фундаментальної кризи становлення людини в сучасному світі, невизначеності у ставленні до вищих моральних цінностей та релігії, суперечок навколо методологічних проблем сучасної філософії і людинознавства додається гостра криза основних життєвих орієнтації, пов’язана із затяжним і болісним процесом зламу усталених форм існування за відсутності ясної перспективи попереду. Постає гостра потреба у віднайденні оновленої ї надійної системи моральних та духовних орієнтирів, що відповідала б запитам часу й повноті нинішнього досвіду. Для цього необхідне глибинне теоретичне осягнення етики, зокрема професійної етики державного службовця.
Услід за всесвітньо відомим мислителем-гуманістом Альбертом Швейцером (1875-1965), який стверджував: «Культура, в якій деградують засади етики, приречена на занепад», можна запевнити: держава, в якій деградують засади професійної етики державних службовців, приречена на занепад. Звідси постає розуміння важливості і актуальності розвитку етичних правил та моральних засад державного службовця, надання їм системності та структурності.
1. Походження та визначення терміну “етика”
Термін "етика" походить від давньогрецького «еthos», яке ще у Гомера означало "місце перебування", "спільне житло". Логічно припустити, це слово вперше з'явилося для позначення норм спільного співіснування, проживання та співпраці. Згодом у терміні «етика» почало переважати інше значення: звичай, вдача, характер, моральні основи. Аристотель використовував це слово для позначення особливої сфери діяльності людини -– "практичної" філософії. Тобто, етика, як сукупність соціальних норм, доводить до громадянина правила спільної життєдіяльності у соціумі, етика, як наука, досліджує тенденції розвитку моральних норм суспільства, етика, як професійний обов’язок, вчить людину втілювати в життя свої моральні уявлення про світ, діяти згідно свого світогляду.
Одночасно етика визначається надбаними особистістю моральними цінностями та системою цілей, яку вона формує для себе. Отже, етику державного службовця можна розглядати як «практичне» втілення поставленої ним професійної мети впродовж його професійної діяльності та сукупності моральних цінностей, у яких фіксується відношення до держави як об’єкта управління, співвітчизників як однодумців і колег у процесі державного управління.
Ще одним важливим чинником етики державного службовця є професійна культура, основана на історичному типі культури країни. Цінності – це породження культури. Кожному історичному типу культури властивий певний набір найбільш загальних, вищих цінностей, які ще можна назвати цивілізаційними цінностями, тобто, світоглядні домінанти тої чи іншої цивілізації. Це найбільш загальні уявлення про світ, людину, місце і роль людини у світі, її можливості і т.п., які породжують ідеали – уявлення про належне чи неналежне. Такі цінності – стержень цивілізації і держави. Вони мають величезну детермінуючу силу як регулятив діяльності, вони дуже стійкі і мають колосальний запас міцності. Саме вони визначають етичні цінності професійної етики особистості і державного службовця зокрема.
Сучасний англійський етик, оксфордський професор Р.М.Хеєр застосовує для характеристики моральних норм вираз "здатність до універсалізації". Він стверджує, що хоча не всі моральні вимоги, з якими ми стикаємося, мають універсальний характер, проте кожна з них, якщо вона насправді є моральною, може бути узагальненою чи універсалізованою таким чином, що стане правомірною відносно цілого класу певних дій, хто б не був їхнім суб'єктом. Іншими словами, якщо перед індивідом у конкретній ситуації висувається певна вимога, то ця вимога є власне моральною лише в тому разі, якщо вона може бути зверненою й до будь-якої іншої людини в аналогічній ситуації. При розгляді професійних етичних норм всередині державного апарату таке узагальнення тягне за собою вимогу систематизації.
Підсумовуючи вище сказане, ми можемо констатувати багатогранність і багатофакторність етичних взаємовідносин, а значить розглядати професійну етику державного службовця як систему, де кожний рівень містить певні системні відносини, для вивчення яких слід застосовувати системний підхід.
Страница 1 из 4
