Гносеологічний релятивізм як метод наукового пізнання обґрунтовує метод психосистемного аналізу, який детермінує простір керуючої дії зі сторони надсистеми через встановлення у часі інтенційності як шляху максимальної ефективності розвитку.
Методологічною основою гносеологічного релятивізму є той факт, що людина і побудовані нею системи проявляють свою сутність тільки як результат взаємодії і поза цією взаємодією не існують. Разом з тим, будь-яка система життя здатна сприймати із всієї неосяжної різноманітності форм тільки ті зв’язки, які адекватні рівню розвитку свідомості даної системи. Таким чином, онтологічний аспект релятивізму визначається відносністю пізнання людиною всієї повноти зв’язків між нею та оточуючим світом, а також адекватною рівню свідомості здатністю управляти процесом якісного оновлення системних відносин, що детермінуються напрямком розвитку надсистеми. Подібним чином, ефективність державного управління залежить від якомога більш повного усвідомлення суб’єктом державного управління всіх суттєвих зв’язків між об’єктом управління та оточуючим середовищем. Нехтування хоча б одним істотним зв’язком або порушення пріоритетності у досягненні цілей та задач державного управління приводить до викривлень у станах об’єкту управління, а отже викривлень у житті суспільства.
Тектологія по справедливості може бути названа першим в історії науки розгорнутим варіантом загальносистемної концепції. О.О. Богданов піддав глибокому й оригінальному перегляду весь доступний нам світовий досвід, намагався усюди за строкатою тканиною явища розкрити єдність організаційних зв'язків. Він установив загальний формуючий організм – «інгресію», потім і загальний регулюючий механізм – «підбір» у різних його формах і варіаціях.
Останнім часом в теорії управління розробляється ще одна теорія – універсологія [6, с.3] управління, в якій, як і теорії Богданова О.О., відшуковуються закономірності в історії та теорії управління, і по праву може вважатися послідовницею всезагальної теорії організації. Розглянемо деякі її напрацювання.
Універсологія дозволяє: 1) розкрити універсальні (загальні) закономірності формування, розвитку і взаємозумовленості ієрархічних ланцюгів багаторівневих систем життя і причинно-наслідкових зв'язків мікро- і макросвітів; 2) описати механізми дії законів буття за допомогою універсальних моделей, що забезпечують ефективне управління і міжсистемне прогнозування перспектив розвитку систем.
Держава, як і людина, є продуктом системи багаторівневих відносин. І, оскільки, розвиток будь-якої системи відбувається відповідно до універсальних закономірностей, то в державному управлінні аналогічно формується, на наш погляд, 7 рівнів системних відносин.
1. Структура системи (суспільства) – це причинно-наслідкові відносини, що людство формує в навколишньому світі. При цьому виникає троїстість: 1) керуюча сфера причин; 2) керована сфера наслідків; 3) перехідний процес від сфери причин до сфери наслідків.
Тоді при узгодженні цілей між сферою управління і підсистемами (людьми, підприємствами, регіонами й ін.) виникає явище самоврядування, а виходить, стійкий і безконфліктний розвиток.
а) б) в) г) д) е) є)
Рис. 1. Причинно-наслідкова схема характеризує в системі наступні закономірності: а,б) дуалізм, потрійність; в,г) семирівневість; д,е) ієрархічність, синергетичність, є) поетапне формування системи за 12 детермінантами системи.
Отже, універсальне управління – це алгоритм найбільш ефективного, безконфліктного і стійкого розвитку людини, родини, колективу, підприємства, суспільства, оснований на універсальних (даною природою) закономірностях життя буття.
2. Етапи формування структури системи (людини, колективу, суспільства, планети і т.д.) у часі – це 2 фази: 1. Інволюція – пізнання, адаптація, індивідуалізація; 2. Еволюція – інтеграція, управління, перетворення. Таким чином, виникає цикл поетапного формування системних (суспільних) відносин у просторі і в часі – 12 детермінант системи.
На наш погляд, слушною є думка Полякова В.А., який наводить історичні закономірності і критерії вибору стратегії розвитку держави. Він вважає, що для стійкого розвитку держава повинна мати стратегію ефективного і поетапного формування соціальної й економічної сфер його життя. Відсутність же довгострокової стратегії позбавляє суспільство перспектив, породжує апатію у його членів. Як наслідок цього виникають соціальні стреси, напруги й економічні кризи.
Саме знання перспектив розвитку суспільства, за нашим переконанням, дозволяє уникнути хаосу і відхилень від найбільш ефективної спрямованості ходу історії.
Узагальнюючи вище сказане приходимо до наступних висновків:
- Державне управління як цілісна система повинно володіти всіма системними ознаками, відповідати системним принципам та закономірностям;
- Принцип системності передбачає насамперед цілепокладання як основоположний принцип будь-якої системи, у т.ч. системи державного управління;
- Порушення послідовності і наступності у розвитку державності, а також системних принципів, призводить до порушень у розвитку держави, а згодом до її руйнування;
- Середовище, в якому працює система державного управління, тобто, суспільство повинно бути підготовленим для сприйняття цілей державного управління; необхідне формування певної спільноти вчених, які професійно займаються дослідженнями в області системних знань, організації спеціалізованих видань, інтенсифікації відповідних наукових комунікацій
Значення праць О.О.Богданова стане неоціненним, якщо всезагальна організаційна наука стане основою нового причинно-системного, універсального підходу до державного управління, будуть опрацьовані оптимальні алгоритми вироблення ефективних управлінських рішень, підготовки державних службовців до цілеспрямованої діяльності, яка ґрунтується на універсальних закономірностях.
Коли Богданову один раз вказали на те, що він усе своє життя, подібно орачу, неухильно веде одну і ту ж борозну, він кинув репліку: «Так, ту саму борозну, але вона проходить через серце світу» [1].
Література
1. Богданов А.А. Тектология. Всеобщая организационная наука, - М.: Экономика, 1989. - С. 330.
2. Гете И.В. Избранные сочинения по естествознанию. – М.: Издательство Академии наук, 1957. – С.12.(35)
3. Мойсеев Н.Н. Социализм и информатика. - М.: Политиздат, 1988. - С. 145.
4. Малюта А.Н., Гиперкомплексные динамические системы. - Львов: Вища школа, 1989. - С. 120.
5. Поляков В.А. Моделирование алгоритма управления и прогнозирования, - Минск: Вэвэр, 2001. - С. 168.
6. Поляков В.А. Универсология. - Минск: Вэвэр, 2001, - С. 132.
7. Райт Г. Державне управління. - К.: Основи, 1994. - С. 126.
8. Смотрицкий Е. Становление системного мышления в первой половине ХХ века. По материалам доклада на Днепропетровском городском семинаре по истории и философии науки, техники и образования, 2001//http://uchcom.botik.ru/libr/cit/bogdanov.ru.html.
9. Gorelik G. Principal ideas of Bogdanov’s “Tektology”//General Systems. Vol. XX. - 1975. - P. 3.
Страница 3 из 3
- «
- Первая
- Предыдущая
- 1
- 2
- 3
- Следующая
- Последняя
- »
