Сербинська Тетяна Олександрівна, кандидат наук з державного управління
Сучасний період розвитку України як держави прийнято називати трансформаційним. Осмислення змін, які відбуваються у суспільстві та міжнародній спільноті, є першочерговою задачею на нинішньому етапі. Ефективність проведення реформ в державному управлінні великою мірою залежить від використання системних підходів при їх розробці та впровадженню. Вивчення джерел системології, походження системних поглядів допоможуть реалізувати комплексні дослідження з допомогою загальних системних наукових підходів, які дозволяють охопити багатомірність об’єктів та явищ у державному управлінні.
У різних областях науки системні підходи розглядалися у працях багатьох вітчизняних та закордонних вчених, серед них дослідники в теорії систем Берталанфі Л., Богданов О.О., Вінер Н, Боляновська А.А., Нємов Р.С., Поляков В.А., в галузі теорії управління: Беляєв Б.В., Бехтерев В.М., Врум В., Залужний А.С., Ланге М.В., Маслоу А. У державному управлінні системні підходи досліджувалися в роботах вітчизняних дослідників Бакуменка В.Д., Машкова О.А., Нижник Н.Р., Сурміна Ю.П.
Дослідники системних підходів часто використовують системні методи відокремлено, без прив’язки до витоків ідеї системності, яка передбачає низку ознак та властивостей, важливих для розуміння у вузьких областях її застосування. Ця стаття присвячена системології як цілісній науці, що розвивається у часі як єдина концептуальна теорія, аналізу її витоків з всезагальної організаційної науки, її взаємозв’язків з сучасними дослідженнями та їх застосування у державному управлінні.
Цілями даної статті є вивченню генези системології через аналіз концепції одного з її засновників – Богданова О.О. та переваги її використання у державному управлінні.
ХХІ століття в історії цивілізації буде віком становлення системного мислення. Деякі вчені вважають[8], що всі біди європейського континенту викликані руйнуванням цілісного світосприйняття, переходом до занадто деталізованої, вузької, мозаїчної системи світогляду, коли цілісність світу визнається, відчувається, декларується, але не забезпечується домінування в свідомості наукової картини світу.
В останні роки вчені усвідомили необхідність застосування системних підходів у соціальних науках, у тому числі і в державному управління, а оскільки О.О.Богданов випередив в роботі Н.Вінера та Л. фон Берталанфі на більш ніж 40 років і справедливо вважається автором першого варіанту загальної теорії систем, попередником кібернетики, розглянемо розроблені ним системні підходи та їх розвиток в застосуванні до державного управління.
Існує загальноприйнята думка, що багато загальнотеоретичних проблем системного підходу розроблені Богдановим повніше і більш строго, ніж в сучасній теорії систем і кібернетиці. У зв?язку з цим можна послатися також на вислів Н.Н.Мойсеєва: «Таблиця Д.Менделеєва, біогеохимія В.Вернадського, теорія біогеоценозів В.Сукачева і Н.Тимофеєва-Ресовського – всі ці універсальні системи знань складають гордість російської і радянської науки. Теорія організації О.Богданова може бути поставлена в один ряд з подібними вченнями.» [1, с.13].
Головною думкою О.О.Богданова є практичне перетворення дійсності шляхом використання закономірностей та методів всезагальної організаційної науки. Вихідним пунктом тектології є визнання необхідності підходу до вивчення будь-якого явища з точки зору його організації. Прийняти організаційну позицію означає вивчати будь-яку систему з точки зору відносин всіх її частин, і відносин її як цілого із середовищем, тобто зі всіма зовнішніми системами. Закони організації систем єдині для будь-яких об?єктів, найбільш різнорідні явища об?єднуються спільними структурними зв?язками і закономірностями: “структурні відносини можуть бути узагальнені до такої ж міри формальної чистоти схем, як в математиці відносини величин, і на такій основі організаційні задачі можуть вирішуватися способами, аналогічними математичним.” [1, с.19].
Для дослідження та сприйняття такого роду ідей і концепцій повинне бути створене відповідне соціокультурне середовище. Не випадково ідеї кібернетики в загальній теорії систем отримали широкий науковий резонанс в період розвитку науково - технічної революції, коли і змінювався й інтелектуальний клімат в науці – на перший план вийшли такі задачі, як подолання вузькопрофесійної розрізненості науковців, інтеграція наук, синтез наукових знань, організація міждисциплінарних досліджень і т.п. Необхідно, також, формування певної спільноти вчених, які професійно займаються дослідженнями в області системних знань, організації спеціалізованих видань, інтенсифікації відповідних наукових комунікацій. Всіх цих умов не існувало в період написання «Всезагальної організаційної науки», тому можна з повним правом сказати, що книга О.О.Богданова випередила час.
В методології державного управління принцип системності можна розвернути, відштовхуючись від цілепокладання, яке встановлює для себе кожна державна структура та держава у цілому. Якщо метою держави є благополуччя кожного громадянина, то можна стверджувати, що будь-яка державна система не тільки дезорганізована, але й деградуюча, оскільки в кожній державі можна знайти громадянина, який вважатиме своє становище неблагополучним, якщо ж ціль встановити на рівні завдання розвитку кожного громадянина, то в залежності від використаних методів, таке цілепокладання виявляється доцільним і реальним.
Завдяки глибокому дослідженню О.О.Богдановим загальних закономірностей організаційних процесів, «Тектологія» має глобальне значення для цих дисциплін. Цим і визначається вплив загальної теорії організації на науку соціального управління, що охоплює, зокрема, і науку управління народним господарством, і теорію державного управління, і низку інших напрямків сучасного теоретичного знання. О.О.Богданов сформулював найважливіші принципи розвитку народного господарства: цілісності економіки і єдності плану, прямих і зворотних зв'язків в управлінні і плануванні, слабкої ланки (закон найменших), рівноваги плану, пропорційності, збалансованості, задоволення людських потреб як вихідного пункту планування. Важливо відзначити, що це особливо стосується балансу народного господарства, в основі якого лежала центральна ідея О.О.Богданова про динамічну рівновагу системи. Саме ця ідея в державному управлінні США була покладена в основу розповсюдженого методу сіткового планування і управління; вона полягає у визначенні «критичного шляху» керованого процесу через «найслабші точки» кожного його етапу.
О.О.Богданов приділив велику увагу проблемі системної цілісності суспільства і його окремих підсистем різного роду. У доповіді «Організаційні принципи єдиного господарського плану» він обґрунтував два положення: а) суспільство як організоване ціле є сума людських активностей, що розгортаються в природному середовищі; б) кожна галузь народного господарства, підприємство, працівник як частина організаційної системи виконує в ній і для неї свою визначену функцію. Ці два вихідних моменти лежать в основі рівноваги і розвитку економіки як всякої організаційної системи.
Розглядаючи такі системи, О.О.Богданов вказує, з одного боку, на «організмічність» політичних систем, організаційних структур, їхніх окремих ланок і т.д., наявність у них власних інтересів (у збереженні і зміцненні власної стабільності, свого місця в суспільному поділі праці, положенні, впливі, владі і т.д.) і засобів для їхньої реалізації, у чому виражається консервативна сутність структури. З іншої сторони, структурі притаманні лабільність, мінливість, здатність до розвитку, що виражають функціональну сторону організації. Цей підхід дозволяє вивчати й об'єктивно оцінювати вплив організаційних структур, у т.ч. і державноуправлінських, на процеси суспільної життєдіяльності, що нерідко буває дуже великим і навіть вирішальним.
Структура будь-якої системи розглядається Богдановим як результат безупинної боротьби протилежностей, що змінює один стан рівноваги системи іншим. Ця властивість перегукується з діалектичним законом єдності та боротьби протилежностей. Принцип рівноваги, розробці якого надавалася значна увага в роботах О.О.Богданова, знаходить своє вираження й в організаційній вимозі рівноваги прав і обов'язків кожної людини, кожного органу управління і взагалі будь-якої ланки будь-якої організації. Адже у випадку порушення цієї рівноваги негативні наслідки для даної організації практично неминучі: або безконтрольні і безвідповідальні власники повноважень одержують і використовують можливості для зловживань, або безправні носії обов'язків не зможуть їх виконати належним чином. Подібні наслідки настають і в інших випадках порушення рівноваги: між продуктивними силами і виробничими відносинами, між виробничими відносинами і формами політичного і духовного життя суспільства, між попитом та пропозицією на ринку, між виробництвом сировини і готової продукції з неї, між економічним і соціальним розвитком, централізацією і децентралізацією, професійним і суспільним факторами управління і т.д.
У сучасних умовах здійснення трансформації форм виробничих відносин і методів організації економічного життя залежить від цілісності нової моделі господарського організму. При її впровадженні важливо, щоб на кожному етапі взаємозалежні відносини, зміни і нововведення, які представляють певну систему, здатну до подальшого розвитку, не було слабких ланок і гальмуючих розвиток застарілих економічних форм.
О.О.Богданов передбачав, що соціалістичне («колективістське») суспільство – «високодиференційована система, між його частинами і різними сторонами повинні виникати все нові і нові розбіжності». Диференціація, багатство внутрішніх зв'язків системи виражають рівень її розвитку. Одночасно цілісність системи вимагає гармонізації у взаємодії її елементів, їх взаємне доповнення, що забезпечується розвитком відповідних зв'язків («додаткових співвідношень») між розбіжними частинами. У такий спосіб зростання розходжень між елементами системи веде до усе більш стійких структурних співвідношень усередині її [1, кн.2, с.17]. Одночасно «системна розбіжність укладає в собі тенденцію розвитку, спрямовану до додаткових зв'язків» [1, кн.2, с.27]. Подібно системна розбіжність викликає в собі й інші тенденції, що розвивають визначені умови нестійкості – загострення системних протиріч. Протиріччя ці на певному рівні їхнього розвитку здатні переважувати значення додаткових зв'язків. Система існує до тих пір, доки протиріччя не стануть антагоністичними.
Страница 1 из 3
