Рис. 3. Рівні управляючих рішень та напрямки проходження управляючих рішень.
Відомо, що ієрархічні зв’язки за своєю природою поєднують рівні у вертикальному напрямку, передаючи управлінські рішення з вищих рівнів управління на нижчі та зворотну реакцію.
Розглянемо синергетичні зв’язки, що пов’язують елементи системи одного рівня, а також, елементи системи з елементами оточуючого середовища однакового рівня. Синергетичні зв’язки – кількісно однорівневі результативні зв’язки у сфері пізнаних суб’єктами явищ та зв’язків (здобутий за роки роботи професійний досвід, службові контакти, уміння управляти ситуацією). Синергетичні зв’язки встановлюються на рівні суб’єкт – суб’єкт, наприклад, службовець – службовець однакового системного рівня. За своєю спрямованістю синергетичні зв’язки є горизонтальними.
Синергетичні зв’язки здійснюються через узгодження цільових настанов, мотивації праці, підвищення креативності колективу в цілому і кожного працівника у груповому прояві.
На нашу думку, виходячи з принципу загальності формалізованої структури, і в суб’єкті, і в об’єкті державного управління у свою чергу можна виділити три рівні причини, наслідку та перехідної точки. Отже, виникнення семирівневості причинно-наслідкової моделі логічно витікає з того факту, що і суб’єкт, і об’єкт системних відносин державного управління в свою чергу можна представити як причинно-наслідкову модель, що відповідає принципу багаторівневості та вкладеності систем. Таким чином, отримуємо повторення процесу поділу, який виділяє в суб’єкті та об’єкті державного управління області причин, області наслідків та точок переходу. Результат такого поділу відображений на рис. 4. Подібну процедуру можна повторити на кожному з семи рівнів причинно-наслідкової моделі, виділяючи на кожному рівні підрівні державного управління, що дозволяє деталізувати цілі, структуру, функції суб’єкту та об’єкту державного управління.
Рис. 4. Виникнення семирівневості причинно-наслідкової моделі.
Слід зауважити, що при продовженні процесу поділу за суб’єкт-об’єктною ознакою, отримуємо причинно-наслідкові зв’язки на кожному із семи рівнів, як суб’єкт-об’єктні зв’язки .
Розгорнемо дану модель для подальшого використання в теорії і практиці державного управління.
Рис. 5. Формування а) ієрархічної структури зв’язків, б) синергетичної структури зв’язків суб’єкту державного управління.
Розглянемо рівні життєдіяльності системи, враховуючи її багаторівневість та ієрархічну різноманітність суб’єкту державного управління, опираючись на теорію систем психосистемних відносин українського дослідника В.А.Полякова. Побудуємо психосистемну модель для підсистеми, тобто, державного службовця:
1. Рівень психофізичних відносин тісно пов’язаний з матеріальними факторами діяльності державного службовця і корелює з вимогами етикету в частині зовнішнього вигляду. Природно, що основою достойного зовнішнього вигляду особистості є здоров’я та достатнє матеріальне благополуччя чиновника. Тому умови державної служби повинні сприяти здоров’ю державного службовця, а держава – забезпечувати оптимальний для виконання службових обов’язків рівень матеріального достатку.
Не менш важливим фактором на цьому рівні є реалізація, проявлення всіх здібностей особистості, реалізація активної життєвої позиції на державній службі.
2. Рівень міжособистісних відносин, емоційний стан державного службовця передбачає уміння проявити і контролювати свої емоції, почуття, бажання. Тому необхідні скромність, щирість, уважність, терпимість, доступність, доброзичливість, повага як у стосунках з колегами, так і з громадянами, які звертаються за допомогою. Вміння вислухати, дати добру пораду, вселити надію – якості, необхідні ефективному державному службовцю.
3. Рівень діяльності фахівця державного управління вимагає певну освітню, культурну та фахову підготовку, особистісно-ділові якості, сповідування та використання принципів гуманізму, прагнення якнайкраще виконувати свої службові обов’язки. У цьому контексті чиновнику необхідно володіти помірною самокритичністю та прагненням службового росту у розумінні прийняття на себе більшої відповідальності за долю свого народу. Активність та динамізм в реалізації планів, наполегливість у досягненні поставленої мети надзвичайно важливі для державного службовця.
4. Рівень переходу від особистого до загального є критерієм для здатності державного службовця підпорядкувати власні інтереси суспільним. На цьому рівні особистість проходить соціальну індивідуалізацію та здійснює перехід від колективно-несвідомого (особистого) до колективно-свідомого. Необхідно розвивати такі важливі якості як здатність до інтеграції на благо суспільства, держави, людства, здатність стимулювати себе та колектив до неперервного розвитку і творчої активності, вміння вирощувати у колективі яскраві індивідуальності та згуртовувати їх для виконання колективної, державної мети.
5. Вищий рівень управлінської діяльності, який передбачає уміння управляти колективами службовців, структурувати їх ефективну взаємодію, розробляти і вдосконалювати систему державного управління. Одним з необхідних факторів є здатність до відданої служби в ім’я ідеалів людства та своєї держави.
6. Рівень суспільної свідомості (міжколективна креативно-причинна інтеграція) передбачає реалізацію знань, навичок, досвіду, накопичених особистістю в державному управлінні. Уміння формувати суспільну думку, усвідомлення місії розвитку держави та людства у цілому.
7. Рівень загальнолюдської свідомості (міжсуспільна креативно-причинна інтеграція) охоплює усвідомлення завдань державного управління як частини завдань розвитку людства та кожної людини зокрема, місії становлення власної держави як частини єдиного міжнародного співтовариства, планетарного організму. Розуміння і втілення еволюційної мети і шляхів розвитку людства, сприяння вдосконаленню існуючих принципів життя міжнародного співтовариства.
Неважко побачити, що згідно принципу вкладеності систем вищі рівні причинно-наслідкової моделі суб’єкту державного управління для посадової особи, тобто державного службовця, (підсистеми) включають в себе рівні системи та надсистеми, тобто органу державного управління та суспільства.
На кожному рівні необхідно передбачати кінцевий результат, тобто закономірну етапність виконання дій по всьому управлінському ланцюжку. Кожний службовець повинен володіти мистецтвом прогнозування, умінням передбачати наслідки прийнятих рішень і дій, що розпочинаються, з обліком циклічної динаміки і закономірностей розвитку. Підвищуються вимоги до наукового рівня державного управління.
Страница 2 из 3
