Сербинська Тетяна Олександрівна, кандидат наук з державного управління
Становлення державності в Україні та необхідність наукового забезпечення цього процесу сприяють виділенню і розвитку державного управління як окремого виду суспільної діяльності і галузі науки.[5, 3]
У процесі розвитку сучасна наука державного управління досягла достатньої міри складності і багатоманітності у своїй суті. Це часто призводить до складнощів у засвоєнні наукового матеріалу у повному обсязі. В той же час саме багаторівневість та висока міра складності вимагають засвоєння, розуміння та осмислення саме багатоаспектних особливостей досліджуваних об’єктів, явищ та процесів. Системний підхід та моделювання подібних особливостей, на наш погляд, дає найкращі результати для методологічного розвитку державного управління як науки та навчальної дисципліни. Отже, проблема виділення та розкриття змісту універсальних закономірностей в державному управлінні та формування моделей, які б максимально повно і точно відображали зміст і суть суб’єкта і об’єкта державного управління є предметом дослідження даної статті.
Вивчення і розуміння об’єктивних явищ, що безпосередньо впливають або проявляються в державному управлінні, повинні мати характер обґрунтованого процесу і в основі своїй моють бути об’єктивними. Процес об’єктивізації у науковому пізнанні явищ перш за все управлінського характеру проходить доволі активно. Зокрема це питання висвітлювалося Малютою О.М. [], Поляковим В.А. [], Фатхутдиновим Р.А., [с., 97], у державному управлінні – закономірності досліджувалися Бакуменко В.Д., Князєвим В.М, Нижник Н.Р., Сурміним Ю.П.
В ході реалізації дослідження та узагальнення багаторівневих комплексних динамічних об’єктів виникають в першу чергу питання методологічного характеру. Так, поняття суб’єкту державного управління розглядається в фаховій літературі у різних варіантах, що не сприяє вироблення однозначного підходу до його розуміння, систематизації отриманих наукових даних, підвищення наукової культури досліджень. У багатьох підручниках це означення відсутнє.
Отже, цілями цієї статті є висвітлення закономірностей державного управління з точки зору системного підходу, формування понять суб’єкту та об’єкту державного управління, побудова їх моделі та демонстрування переваг системного підходу в їх побудові та використанні в наукових дослідженнях та академічному вивченні.
“Моделювання процесів управління ... створює методологічні засади для системних досліджень соціальних систем та управлінської діяльності в них. Можливість однорідного системного опису багаторівневих соціальних систем у вигляді “циклів управління” дає змогу перейти до системного відображення управлінської діяльності – менеджменту як основного способу організації та реалізації управління різнорівневими організаціями, що між собою перебувають у відношеннях елементів ієрархічної структури”.[2, 366]
Однак, враховуючи, що однією з основних вихідних умов та вимог дослідження формування державно-управлінських рішень є покладення в основу досліджень теоретичних моделей суб’єкт-об’єктних відносин (універсальної моделі управлінського циклу) та суб’єкту (модель управлінського процесу) і об’єкту управління, розглянемо підходи науковців до даного поняття. “Суб’єкт управління – народ, який здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади; відповідні органи державної влади.” [3, 38].
“Основною ланкою державно-управлінських відносин, без якої вони не можуть існувати, є людина, що виступає і в ролі управляючого суб’єкту і одночасно є частиною об’єкту управління. Важливість ролі людини в державному управлінні висуває на перший план завдання дослідження її статусу у сфері управління, а також шляхів та засобів, що сприятимуть ініціативній, відповідальній, ефективній праці. Людина завжди відіграє головну, визначальну роль. Через неї персоніфікуються державно-управлінські відносини.” [4,19].
Таким чином, суб’єктом державного управління може бути представленим органом влади, установою, підрозділом апарату державного управління чи посадовою особою, які виробляють і ухвалюють державно-управлінські рішення, здійснюють керуючий вплив на підпорядковані об’єкти управління. Керуючий вплив суспільства може проявитись і через об’єднання громадян, тобто, політичні партії та громадські організації.
Отже, ми отримуємо складне багаторівневе розуміння суб’єкту державного управління, яке володіє щонайменше трьома системними рівнями: державний службовець або громадянин, орган державної влади або об’єднання громадян, народ (суспільство у цілому).
“До будь-якого суб’єкта управління соціальної системи можна застосувати багаторівневу загальну модель, що містить структуру управління, управлінські функції, управлінські завдання, управлінські рішення, управлінські впливи, управлінські оцінки та являє собою ієрархію елементів управління... на сьогодні відомі ґрунтовні дослідження таких функцій в межах теорії стратегічного планування, організації, мотивації, контролю, комунікації, прийняття рішень (організаційної, психологічної, інформаційної теорії), результатом яких є виокремлення функціональних, процесних та пізнавальних (когнітивних) моделей. Такі моделі слід розглядати як базові для подальших досліджень, зокрема для побудови інших – більш детальних моделей, виділення найважливіших параметрів, їх властивостей та взаємозв’язків, основних алгоритмів, певних етапів тощо.” [2, 367].
Для цілісного системного відображення поняття суб’єкту державного управління пропонуємо модель, яка базується на психосистемному підході. Основою такої моделі виступає так звана причинно-наслідкова модель[7, 5], де причинною частиною виступає суб’єкт державного управління, а наслідковою – його об’єкт. Графічно модель містить три частини: область причин, область наслідків та точка переходу (трансформації, біфуркації або інформаційний канал, по якому здійснюється передача управлінських впливів та збурення у зворотному напрямку, державно-управлінські відносини). (Див. Рис. 1). “Суб’єкт і об’єкт перебувають у постійній динаміці. Якщо виходити з того, що первинною є фактична, тобто практична ситуація, створена в результаті діяльності об’єкта управління, то управлінські впливи суб’єкта управління є реакцією на цю ситуацію з метою її зміни на бажану. Якщо виходити з того, що первинними є управлінські впливи суб’єкта управління, то збурення об’єкта управління є реакцією на ці впливи.” [2, 113]. Оскільки в процесі задіяні обоє сторін управлінських відносин, а сам процес відбувається безперервно, то питання про первинність втрачає сенс і можна стверджувати рівноправність обох сторін державно-управлінських відносин.
Рис. 1. Причинно-наслідкова модель суб’єкту та об’єкту державного управління
Перевага такої моделі над класичною полягає у можливості зобразити одною моделлю три якісно різних за своєю природою, кількісним виразом, якісними характеристиками суб’єктів державного управління, відобразивши у ній його спільні категорії. Така ієрархічна будова суб’єкту державного управління передбачає чітку ієрархічну підпорядкованість та цілеспрямованість системного розвитку. Це означає передачу цілі від вищої системи до нижчої. Необхідність пізнання цілі розвитку вищої системи підтверджує відома теорема Геделя К., яка твердить: будь-яка достатньо сильна формально-логічна теорія містить такі твердження, які не можна ні довести, ні заперечити внутрішніми засобами цієї теорії. Таким чином, повинна завжди існувати більш потужна (загальна) логічна теорія, яка б дозволяла оцінити доцільність твердження меншої теорії як своєї підсистеми. У нашому випадку ця теорема доводить, що розвиток нижчої системи не має сенсу і перспективи, доки вона не сприйняла ціль вищої системи, тобто взяла на себе виконання частини цільової установки надсистеми.
У ієрархії суб’єктів державного управління, на наш погляд, теорема К.Геделя відображає цільову підпорядкованість: посадовець лише тоді успішний, якщо повністю підпорядковує свої рішення цілям та місії органу державного управління, який в свою чергу успішно функціонує при умові ефективного виконання цілей суспільства та сприяє його еволюційному розвитку.
Рис. 2. Зв’язок триєдиності: суб’єкту та об’єкту державного управління. надсистема (суспільство, держава), система (орган державного управління), підсистема (державний службовець).
Введемо поняття ієрархічних зв’язків, тобто, тих відносин, які формуються в процесі здійснення процесу державного управління. Завдання формування ієрархічних відносин – чітке розуміння цілі вищого рівня, або цілі надсистеми, бачення свого місця і ролі у виконання цієї цілі та знаходження важелів для найточнішого і найретельнішого її виконання. Позначимо їх на рисунку через стрілки: низхідні – управляючі впливи, які скеровуються від суб’єкту до об’єкту управління та висхідні – збурюючий ефект від об’єкту до суб’єкту управління або зворотний зв’язок як реакція на управлінські впливи. “Спостерігається певна закономірність у взаємодії між суб’єктом та об’єктом, яка проявляється в тому, що управлінські збурення будь-якого суб’єкта управління є відповідною реакцією на збурення об’єктів та інших суб’єктів управління даної системи, і навпаки, збурення будь-якого об’єкта управління є відповідною реакцією на збурення суб’єктів та інших об’єктів управління даної системи.”[Бакуменко, с. 366]
Страница 1 из 3
